СПРОСТУВАННЯ ЯК СПОСІБ ЗАХИСТУ ПРАВА ПРЕДСТАВНИКІВ ОРГАНУ ПРАВОСУДДЯ НА ПОВАГУ ДО ГІДНОСТІ ТА ЧЕСТІ, ПРАВА НА НЕДОТОРКАННІСТЬ ДІЛОВОЇ РЕПУТАЦІЇ, ПОРУШЕНИХ В ЗАСОБАХ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ
Анотація
Стаття присвячена одному зі способів захисту права представників органу правосуддя на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації, порушених внаслідок поширення недостовірної інформації в ЗМІ. В межах статті встановлено, що моментом виникнення права на спростування слід вважати юридичний факт правопорушення, протиправність якого включає наступні обставини: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б однієї особи у будь-який спосіб; поширена інформація стосується представника органу правосуддя та (або) членів його сім’ї; поширена інформація є недостовірною; поширена інформація порушує право представника органу правосуддя на повагу до гідності та честі, право на недоторканність ділової репутації. Окрему увагу, в межах статті приділено питанню суб’єктивного складу учасників правовідносин із захисту права представника органу правосуддя на повагу до гідності та честі, права на недоторканність ділової репутації, порушених в ЗМІ. В межах статті наголошено на потребі розрізнення фактичних тверджень від оціночних суджень та неможливості спростування оціночних суджень. Визначено, що ключовим критерієм для розмежування фактичного твердження від оціночного судження є можливість перевірки відповідності фактів об’єктивній дійсності та неможливості встановлення достовірності чи правдивості оціночного судження, з огляду на його суб’єктивний характер. З позиції прецедентної практики Європейського суду з прав людини, встановлено, що формулювання та висловлювання оціночних суджень повинно здійснюватися з опорою на певний мінімальний набір достовірних фактів Будування оціночних суджень без опори на мінімальну фактичну основу, рівносильно як і будування оціночних суджень на недостовірних фактах виходити за рамки того, що охороняється свободою слова та обумовлює можливість захисту порушених прав особи. Окрему увагу, в межах статті також приділено питанню способу спростування недостовірної інформації.
Посилання
2. Штефан А. Судове рішення у справах за позовами до засобів масової інформації про захист честі, гідності і ділової репутації. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2012. № 2. С. 53–59.
3. Ажнюк Л. В. Конфліктний медійний текст як об’єкт лінгвістичної експертизи. Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика. 2013. Вип. 27. С. 18–32.
4. Вавженчук С., Довгопол В. Оціночні судження та фактичні твердження як цивільно-правові категорії у сфері захисту честі, гідності та ділової репутації. Підприємництво, господарство і право. № 7. 2011. С. 3–6.
5. Луспеник Д. Д. Захист гідності, честі та ділової репутації: практика Верховного Суду : матеріали онлайн практикума. Київ, 2021. 25 с.
6. Можаровська К. В. Фактичні твердження та оціночні судження як центральні цивільно-правові категорії захисту честі, гідності та ділової репутації. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право. 2014. № 2. С. 28–32.
7. Судова практика у справах про поширення інформації в Інтернеті: тенденції та проблеми правозастосовної практики /Бурмагін О. О., Опришко Л. В. Київ : ГО «Платформа прав людини». 2020. 48 с.
8. Баранов О. А. Правове регулювання ЗМІ, що використовують Інтернет-технології. Правова інформатика. 2012. № 2. С. 28–38.