МІСЦЕ БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ В ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИНАХ

Анотація

Хижняк Анастасія Володимирівна
МІСЦЕ БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ В ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИНАХ
Статтю присвячено питанням визначення банківської таємниці на основі підходів, запропонованих у чин-
ному законодавстві, правозастосовній практиці та юридичній доктрині. Визначено, що банківську таємницю най-
частіше визначають як вид інформації, інститут права, принцип банківського права або банківської діяльності,
обов’язок банку та його співробітників. На підставі аналізу законодавства й фахової літератури з’ясовано, що
семантичне співвідношення інформації та банківської таємниці ґрунтується на різних підходах, а на позначення
їх співвідношення використовуються лексичні формули «містить банківську таємницю», «є банківською таємни-
цею», «становить банківську таємницю», «складає банківську таємницю», «вважається банківською таємницею»
тощо.
Виокремлено перелік дій, які можуть застосовуватися щодо банківської таємниці, серед яких – зберігання,
захист, використання й розкриття, гарантування, правове регулювання та зняття. Доведено, що природа таких
дій є різною, що свідчить про відсутність єдності у визначенні категорії «банківська таємниця».
Зроблено висновок, що найчастіше банківська таємниця визначається як особливий вид інформації, тобто
відомості, що становлять цінність у юридичному сенсі, – об’єкт права. Зауважено, що більшість даних про особу
та її фінансові операції існують у реальному світі й поза відносинами з банками, а отже, не мають статусу банків-
ської таємниці до отримання таких даних банківською установою. Аргументовано, що такі відомості поза волею
власника не мають і статусу конфіденційної інформації, а отже, не є об’єктами права як такі, що не мають юри-
дичної цінності й необхідності в захисті.
Доведено, що категорія «банківська таємниця» може розглядатися в цивільно-правовому аспекті; інформація,
що відноситься до банківської таємниці, може бути об’єктом цивільних правовідносин, щодо неї можуть виникати
взаємні права й обов’язки суб’єктів цивільного права, а відносини щодо набуття та здійснення таких прав та
обов’язків регулюються нормами цивільного права як такі, що формуються на договірній основі за умови рівно-
сті суб’єктів.