СУСПІЛЬНИЙ ІНТЕРЕС ЯК ПІДСТАВА ДЛЯ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА КУЛЬТУРНІ ПАМ'ЯТКИ

Іван Михайлович Городиський

doi:10.32837/chc.v0i39.376

Іван Михайлович Городиський https://orcid.org/0000-0003-2187-7752

DOI: https://doi.org/10.32837/chc.v0i39.376

Ключові слова: культурні пам'ятки, право власності, суспільний інтерес, практика ЄСПЛ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню юридичної категорії «суспільний інтерес» як підстави для обмеження права власності на культурні пам'ятки. У статті відзначено, що важливість охорони культурно-історичної спадщини зумовлена спільними інтересами людства, включаючи майбутні покоління.

Проаналізовано законодавство України, доведено, що обмеження прав власності є конституційними та не суперечать «священному» характеру прав власності, а цивільне законодавство України передбачає особливий режим охорони пам'яток культури. Було продемонстровано, що обмеження права власності на пам'ятки культури із причин, що становлять суспільний інтерес, притаманне всім основним правовим системам сьогодення.

Проаналізовано практику Європейського суду із прав людини щодо розуміння поняття «суспільний інтерес» у контексті обмеження права власності та порядок його застосування. Зроблено висновок, що ЄСПЛ у своїй практиці визнає, що держава має можливість обмежити право власності на пам'ятники культури з урахуванням принципів законності, пропорційності та необхідності.

Стаття також оцінює сучасний стан ефективності правових механізмів захисту права власності на пам'ятки культури в Україні, зокрема Закону «Про охорону культурної спадщини». Зазначається, що законодавство України про охорону культурної спадщини містить положення про контроль за збереженням пам'яток культури та вимоги до їх власників, що відповідають її міжнародним зобов'язанням. Відповідні обмеження права власності на пам'ятки культури в законодавстві України є вимогою як національного законодавства, так і міжнародно-правових стандартів у цій галузі.

Водночас зазначається, що відповідне законодавство є неефективним і держава не в змозі забезпечити ефективний захист пам'яток культури на основі суспільних інтересів. Він зазначив, що чітке усвідомлення «суспільних інтересів» як моральної основи для обмеження права власності на пам'ятники культури суспільством в цілому та правової категорії правоохоронних органів для використання їх для збереження таких пам'ятників може бути фактором підвищення ефективності правової системи охорони культурної спадщини в Україні.

Доведено, що обмеження права власності з мотивів суспільного інтересу притаманне усім ключовим правовим системам сучасності. Розглянуто аргументи на користь того, чому право власності на культурні пам'ятки потребує спеціального правового режиму. У статті також дається оцінка поточному стану ефективності правових механізмів захисту права власності на культурні пам'ятки в Україні.

Посилання

1. Концепція державної політики реформування сфери охорони URL : http://mincult.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=245358162.
2. Конституція України від 28.06.1996 р. Відомості Верховної Ради України, 1996. № 30. Ст. 141.
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. Відомості Верховної Ради України. 2003. №№ 40-44. Ст. 356.
4. Протокол до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. зі змінами, внесеними Протоколом № 11. Офіційний вісник України, 2006., № 32, Ст. 453.
5. Prott L.V. and O'Keefe P.J. Cultural Heritage or Cultural Property. International Journal of Cultural Property. 1992. Vol. 1, No. 2. Pp. 307-320.
6. Коваль Д. В ім'я мистецтва. Міжнародно-правовий контекстуальний аналіз захисту культурних цінностей у зв'язку із збройним конфліктом. Одеса : Фенікс, 2016. 418 с.
7. Про охорону культурної спадщини : Закон України від 07.06.2000 р. Відомості Верховної Ради України. 2000. № 39. Ст. 333.
8. Про значення культурної спадщини для суспільства: Рамкова конвенція Ради Європи від 27.10.2005 р. Офіційний вісник
України. 2014. № 40. Ст. 65.
9. Про охорону нематеріальної культурної спадщини : Конвенція від 17.10.2003 р. Відомості Верховної Ради України.
2008. № 16.
10. Guide on Article 1 of Protocol No. 1 to the European Convention on Human Rights (Updated on 30 April 2020). URL : https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_1_Protocol_1_ENG.pdf.
11. California Civil Code. URL : http://leginfo.legislature.ca.gov/faces/codesTOCSelected.xhtml?tocCode=CIV
12. Merryman J. H. The Public Interest in Cultural Property. California Law Review. 1989. Vol. 77(2). Pp. 339-364.
13. Про охорону архітектурної спадщини Європи : Конвенція від 03.10.1985 р. Офіційний вісник України. 2010. № 54. Ст. 186.
14. Case of James and Others v. The United Kingdom (Application no. 8793/79) : Judgment of 21 February 1986. URL : https://hudoc. echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-57507%22]}.
15. Case of Beyeler v. Italy (Application no. 33202/96) : Judgment of 05 January 2000. URL : https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22ite mid%22:[%22001-58832%22]}.
16. Case of Kozacioglu v. Turkey (Application no. 2334/03) : Judgments of 19 February 2009. URL : https://hudoc.echr.coe.int/fre#{ %22itemid%22:[%22001-91413%22]}.
17. Case of Sporrong and Lonnroth v. Sweden (Application no. 7151/75; 7152/75) : Judgement of 18 December 1984. URL : https://hudoc.echr.coe.int/rus#{%22itemid%22:[%22001-57579%22]}.
18. Єпіфанов О.В. Культурна спадщина як важливий елемент системи національних цінностей Української держави. Судова апеляція. 2017. № 4(49). С. 15-22.
19. Мищак І.М. Законодавче забезпечення охорони культурної спадщини та шляхи його вдосконалення в Україні. Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2013. № 3. С. 31-36.
20. Пономарьова М.С. Загальна характеристика кримінально-правової охорони об'єктів культурної спадщини України. Юридична наука. 2014. № 5. С. 137-146.