РЕЧОВІ ПРАВА У ВІДНОСНИХ (ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНИХ) ПРАВОВІДНОСИНАХ: ОКРЕСЛЕННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПРОБЛЕМИ

Анотація

Наукова публікація присвячена дослідженню можливості існування речових прав у зобов’язальних правовідносинах і виявленню їх місця в системі елементів останніх. Традиційний постулат цивілістики про поділ правовідносин на абсолютні та відносні, а прав – на речові та зобов’язальні часто наштовхує науковців на формулювання висновків про можливість існування в межах відповідних правовідносин тільки однойменних їм прав. Проте все
частіше і доктрина цивільного права, і практика реалізації цивільно-правових норм стикаються з прикладами проникнення речових елементів у відносні (зобов’язальні) правовідносини. 

Виявлено, що сучасний стан цивілістичної доктрини свідчить про небажання науковців визнати можливість наявності в особи речових прав у зобов’язальних за класичними канонами правовідносинах, що призводить до розробки та підтримання теоретично «хибних», на мою думку, концепцій «змішаних цивільних правовідносин» і  «змішаних цивільних прав».

У роботі окреслено позицію щодо заперечення можливості існування гібридних форм правовідносин та прав і виявлено необхідність чіткого розмежування теоретичних конструкцій юридичних дихотомій абсолютні-відносні правовідносини, речові-зобов’язальні права. Водночас здійснено застереження, що таке різке протиставлення досліджуваних категорій аж ніяк не є визнанням факту наявності у відносних правовідносинах тільки зобов’язальних прав. Характер речового права апріорно не визначає характер правовідносин, в межах яких відбувається його виникнення та реалізація.

У публікації доведено, що речові права можуть мати місце і в абсолютних, і у відносних правовідносинах, але їх правове призначення у вказаних правовідносинах буде різним. Встановлено, що речове право перебуває у специфічних системних зв’язках кількох рівнів: в одних правовідносинах (абсолютного типу) – в якості складника їх змісту, в межах якого існує як певне повноваження на власні дії (суб’єктивне цивільне право), а в інших правовідносинах (відносного характеру) – в ролі об’єкта, що підлягає, скажімо, переходу від одного суб’єкта до іншого. Тим самим у роботі підтримана концепція можливості визнання права об’єктом зобов’язальних правовідносин, до того ж не тільки в значенні права вимоги (зобов’язального права), що є традиційним для сучасної цивілістики, а саме речового права, що теж може виступати в такій іпостасі.