ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ ЯК ІНСТРУМЕНТ ЗАХИСТУ ПРАВА ВЛАСНОСТІ

Анотація

Стаття присвячена дослідженню одного з найбільш ефективних міжнародних органів в сфері захисту прав
і свобод людини – Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), важливою функцією якого є забезпечення неухильного дотримання і виконання норм конвенції державами-учасниками, зокрема, з питань захисту права власності. Зокрема, проаналізовано зміни до національного законодавства в розрізі правозастосовної практики ЄСПЛ
як джерела права при розгляді справ українськими судами, в тому числі справ про захист права власності.
Автор приходить до висновку, що суд встає на захист тільки тих прав, які прописані в Конвенції та протоколах
до неї. Увага автора звертається на те, що важливість Конвенції обумовлена зокрема широтою закріплених в ній
прав і їх тлумаченням. Аналізується прецедентна практика ЄСПЛ у сфері захисту права власності, а також досліджуються основні позиції ЄСПЛ щодо юридичної природи та змісту понять «майно», «власність», «право захисту
права власності», «захист майна» і «законні очікування». Показано, що до власності в контексті практики ЄСПЛ
може ставитися значний перелік активів як матеріального, так і нематеріального характеру, зокрема нерухоме
майно, рухоме майно, право на пенсію, акції компанії, господарські інтереси, пов'язані з управлінням бізнесом,
а також управління клієнтурою ( ділова репутація, нематеріальні активи і т.д.), клієнти компанії, законні розрахунки щодо настання певних обставин, рішення арбітражного органу в зв'язку з суперечкою тощо.
Значна увага в роботі приділяється дослідженню поняття і змісту права власності відповідно до Протоколу 1 до
Європейської конвенції з прав людини, зокрема, в контексті мирного володіння своєю власністю. Розкриваються головні складові принципу правомірного втручання в право власності, а саме: а) чи є втручання законним;
б) переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним певним цілям.
Аналізуючи практику ЄСПЛ, при розгляді справ в яких мова йде про порушення норм ст. 1 Першого Протоколу,
автор приходить до висновку, що Суд виходить з аналізу трьох частин норми в їх сукупності: 1) принцип мирного
володіння майном; 2) порушення такого принципу; 3) контроль за здійсненням права на мирне володіння майном.
Паралельно автором розкриваються також і суміжні питання (справедливий баланс, межі дозволеного втручання і т.д.).